Сучасне богослов’я

  • 13 жовтня 2015, 17:00 | Канонічне право

    Ліц. Андрій Ханас. Реформа процесу визнання недійсності подружжя

    Багато ЗМІ, наввипередки один одному, публікували власні стрічки новин з заголовками на кшталт «Папа спростив і скоротив процедуру церковного розлучення»; «Відтепер процеси в церковних трибуналах будуть безкоштовними», «Папа Франциск дозволив католикам розлучення» і тд. Що ж насправді відбулося?

  • 23 червня 2015, 13:11 | Українська богословська традиція | 

    о. Олег Гірник. Богословський авангард: «радикальна ґотика»

    У моєму випадку «радикальна ґотика» є радше поетичним образом, за лаштунками якого стоїть релігійна феноменологія з есхатологічною й апофатичною складовою.

  • 17 березня 2015, 17:21 | Сучасне богослов’я

    о. Олег Гірник. Богословський авангард

    Постконфесійність стає загальною рисою богослов’я, адже виклики перед людством, а значить перед богослов’ям, неспівмірні. (Ми, в Україні сущі, це особливо гостро відчуваємо). Екзистенційна напруги «або – або» визначається коротким питанням: богослов’я чи нігілізм? До речі, в цьому випадку історичний досвід російської релігійної філософії початку й богослов’я першої половини ХХ ст. був би дуже корисним, бо саме в їхньому випадку маємо приклад, коли нігілізм переміг богослов’я.

  • 10 жовтня 2014, 11:42 | Канонічне право | 

    о. д-р. Андрій Танасійчук. Листи на свячення

    Тема litterae dimissoriae, яка є предметом вивчення цього дослідження, власне, є однією із тих, що регулюють відносини між Єпископами, а також між Єпископом і пресвітерами чи дияконом. Існування такого листа-дозволу в адміністративній діяльності Церкви найперше дозволяє уникнути ситуацій, в яких до свячень можуть бути допущені особи, які не можуть стати священнослужителями. Крім того, ці листи в особливий спосіб підкреслюють, що кожний священик і диякон після хіротонії не може творити певну автономію у своїй душпастирській діяльності

  • 23 вересня 2014, 12:40 | Сучасне богослов’я | 

    Микола Романюк. Богослов’я Церкви у час війни

    Загально відомо, що те, у що у ми віримо визначає як ми живемо. А те, як ми живемо, що робимо і від чого утримуємося виказує наші вірування, тобто богослов’я.

  • 5 вересня 2014, 14:06 | Сучасне богослов’я | 

    о. д-р. Кирил Говорун. Засади політичної теології в українському контексті

    Політична теологія або публічна екклезіологія - це важливий напрямок студій, який відкривається в Могилянці. Він має великий потенціал у вирішенні цілої низки проблем, які зараз стоять перед Україною: формування громадянського суспільства, виховання відповідальних громадян, протистояння тероризму та сепаратизму, які прикриваються хоругвами, та нарешті подолання розділення українського Православ’я.

  • 11 травня 2014, 11:14 | Українська богословська традиція | 

    о. Андрій Дудченко. Українська Православна Церква в пошуках української ідентичності

    Для того, щоб УПЦ відчувалася “своєю” в українському суспільстві, слід продовжувати робити кроки до української ідентичності. Кажучи “українська”, я маю на увазі не стільки етнічну ознаку, скільки національну. Справа не тільки в тому, щоб впроваджувати, скажімо, українську мову як богослужбову, хоча й це потрібно. Є й інші прості та не дуже прості речі, що можуть допомогти УПЦ ставати більшою мірою “своєю” для українського суспільства.

  • 10 травня 2014, 18:08 | Українська богословська традиція | 

    Д-р. Юрій Чорноморець. Вселенськість помісної церкви як вимога еклезіології та перспективи київського християнства

    Повернення до вселенського характеру українського православ’я – завдання для всієї української церковної громади, а не лише для ієрархів. Що ми зробили для того щоб голос українського богослов’я звучав у сучасних дискусіях про майбутнє світу та християнства? Сьогодні бути собою, зберігати власну ідентичність означає одне: бути у діалозі з іншими, знаходити себе знову і знову.

  • 14 квітня 2014, 12:39 | Сучасне богослов’я

    о. Живко Панев. Декілька заміток щодо автокефалії

    Історія Православної Церкви XIX і XX ст. відзначається збіль­шенням кількости автокефальних Церков. Православна літерату­ра багата на публікації, що стосуються появи автокефалії в цей період історії Церкви. Дискусії стосовно автокефалії забарвлені також шовіністичними висловлюваннями та суперечками, які за­гострювали відносини між православними Церквами, збентежу­вали вірних та дискредитували Церкву в очах неправославних.

  • 11 березня 2014, 16:49 | Сучасне богослов’я | 

    Ольга Липка. Християнська родина в інформаційному просторі: реакція на виклики часу

    Нинішні умови розбудови інформаційного суспільства не сприяють інтеграції родинного життя. Пропагується і реалізується утилітарний підхід до життя, коли кожен дбає про своє. За цих обставин Католицька Церква устами своїх Понтифіків, богословів та філософів не перестає нагадувати про велику цінність християнської родини.

  • 12 листопада 2013, 15:57 | Сучасне богослов’я | 

    Д-р. Роман Завійський. Вплив католицької думки на православну неопатристику Георгія Флоровського та Володимира Лоського

    Попри те, що Флоровський максимально намагався приховати західні впливи й запрограмував неопатристичний синтез як православну панацею проти «вавилонського полону» православного богослов’я, цей синтез є таким же гібридним, як і те богослов’я, що його Флоровський намагався визволити із західного полону, оголосивши необхідність «війни із Заходом».

  • 16 жовтня 2013, 10:32 | Українська богословська традиція | 

    о. Олег Гірник. Я. Дашкевич й М. Епштейн: Парадокси «Духовного відродження»

    Якщо ж «світильник комуністичного розуму» справді згас, унікальний совєтський атеїзм перестав бути офіційною ідеологією, а релігія повернулась у природне середовище – то саме атеїзм (а не релігія!), як історичний експонат з минулого, мав опинитись в музеї. І навпаки, чи в існуванні львівського «Музею історії релігії» (вже без атеїзму!) не присутній певний символізм: атеїзм із видимої й фіксованої офіційної ідеології трансформувався у прихований, анонімний різновид якби-релігії?

  • 10 жовтня 2013, 21:03 | Українська богословська традиція | 

    Унійність як виклик: богословський дискурс сучасності та інтелектуальне майбутнє Греко-Католицької Церкви. Роздуми історика богослов’я

    Доповідач: о. д-р Юрій Аввакумов, Університет Нотр-Дам, США.

  • 20 червня 2013, 17:28 | Сучасне богослов’я | 

    Михаил Черенков. Христианство в постсекулярном ландшафте: возможность, воображение и производство нового

    Возможность нового. «Неопределенность» задает возможность «множественности» образов общества и христианства, а также отношений между ними. Точнее, неопределенность пробуждает воображение, из которого рождаются множественные образы или образы множественности.

  • 7 березня 2013, 12:25 | Сучасне богослов’я | 

    Михайло ЧЕРЕНКОВ. Соціальна есхатологія і герменевтика надії

    Тема есхатології знов стає популярною як серед теологів, такі і серед релігієзнавців. Чим темніше історичний горизонт, тим жвавіші дискусії про кінець та «після кінця»

  • 29 січня 2013, 12:36 | Сучасне богослов’я | 

    Александр Филоненко. Икона, дар и благодарение в евхаристической герменевтике Жана-Люка Мариона

    Марион в качестве ответа на вопрошание постмодернистской культуры предлагает еще раз прислушаться к божьему ответу апостолу: «довольно для тебя благодати Моей; ибо сила Моя совершается в немощи» (2Кор., 12:9) и помыслить вместо активистского, самоустроительного метафизического субъекта личность, строящую себя на доверии к дару Другого, который раскрывается через ее благодарение.

  • 16 січня 2013, 12:36 | Сучасне богослов’я | 

    Єпископ Венедикт (Алексійчук). Христос — джерело літургійної молитви

    Таїнство Христа і таїнственне життя церкви своєю ціллю мають плідність таїнственного життя кожного християнина. Кожний вірний, черпаючи із пасхального Христового таїнства та його вимірів у таїнственному житті церкви, має сам перетворитись у таїнство.

  • 27 грудня 2012, 14:12 | Сучасне богослов’я | 

    Д-р. Юрій Чорноморець. Новітні тенденції у православній теології

    Сучасна православна теологія має кілька варіантів обґрунтування теології в якості науки. Ці нові спроби самолегітимізації теології пов’язані із модернізмом (неопатристика) і навіть постмодернізмом (православна радикальна ортодоксія). Православна теологія активно використовує особливості сучасної філософії, особливо – феноменології. Відмова від класичного типу раціональності як єдино істинного, розвиток феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, комунікативної прагматики відкриває нові горизонти для теології, яка все менше пристосовується до наукового ідеалу, а все більше претендує на власну легітимність у статусі феноменологічного вираження життєвого світу релігії.

  • 6 грудня 2012, 17:20 | Сучасне богослов’я | 

    Анатолий Денисенко. Миссия «Радикальной Ортодоксии» как богословская деконструкция понятия «секулярный»

    Я считаю, что современным богословам сегодня необходимо равняться на ту миссию, которую поставили перед собой представители Радикальной Ортодоксии. Она заключается в том, чтобы «вернуть» Бога туда, откуда Он был искусственно «вытеснен». Даже такой закоренелый материалист как Славой Жижек считает, что пришло время перефразировать тезис Вальтера Беньямина, который гласит: «Выигрыш всегда обеспечен кукле, называемой «исторический материализм»». Он должен звучать таким образом: «Выигрыш всегда обеспечен кукле, называемой «теология»». По мнению Дмитрия Узланера, само постсекулярное общество создает все условия для возвращения религии в публичное пространство. Однако «говорить о переходе к постсекулярной эпохе можно только по завершении эпохи секулярной, то есть периода, когда секулярное боролось с религиозным, выступая при этом в форме квазирелигиозного».

  • 20 листопада 2012, 15:43 | Українська богословська традиція | 

    о. Матей Гаврилів. Літургія, як спосіб засвоєння спасіння

    Кожного дня, відправляючи ранішнє богослужіння, Церква злучується із світанком Пасхи. Кожен світанок є образом пасхального ранку, коли Христос воскрес із мертвих, завдяки чому цей неповторний і найтаємничніший момент трансцедентно перевищає серію днів.[116] Христос-Переможець тріумфально виходить з гробу, виводячи за собою Адама, Єву і їх безліч нащадків, які, гноблені ворогом людського роду, гнітилися в шеолі, очікуючи Відкупителя. Саме так візантійська іконографія показує Пасхальну Тайну. У її центрі — Євхаристія, тому що Євхаристія — це Пасха-Христос, Агнець за нас заколений та один раз і назавжди у Жертву принесений, і кожного разу, коли літургісується Євхаристія, вона стається тут і тепер актуалізованою вічною Пасхою.