Патристика

  • 14 квітня 2014, 16:06 | Патристика | 

    Т. Астахова. Проблема взаємозв'язку духовно-тілесного у вченні Оригена про людину

    У вченні Оригена про душу людини багато не­зрозумілого й невирішеного. Він більше створював у своєму розумі уявну людину, ніж спостерігав ре­ально існуючу в суспільстві. Ориген приділяє ба­гато уваги богослов’ю, іноді вибудовує онтологічні припущення про людину, ніж моралізує про жит­тя людини, подібно до свого сучасника Климента Олександрійського.

  • 13 січня 2014, 14:49 | Патристика | 

    Павло Содомора. Співдія вибору і скерування в діахронному аспекті

    Дискусія про вільну волю (liberum arbitrium) пов’язана з питанням волі як мисленнєвого прагнення. Якщо воля - розумове прагнення, здатність до посі­дання розуму для діяння та для дії розуму, то природа волі має залежати від природи практичного розуму.

  • 19 грудня 2013, 14:29 | Патристика | 

    Павло Содомора. Соціальна природа людини в Аристотеля, Августина і Томи 

    Моральні чесноти людини, згідно з Томою, мають функціональний характер, і вони сприймаються завдяки їхній роботі та функціям, що їх вирізняють. Якщо б природний закон не був моральною теорією, що передбачає певне моральне керівництво, то без роботи чеснот ми не знали б ані про добро зокрема, ані про прагнення його. Аристотель осмислює сприятливу долю (fortuna) як корисну і важливу для здобування та вправляння чеснот, а також для успіху окремих чеснотних виборів, однак Тома загалом говорить небагато про вплив долі на існування та діяльність чесноти.

  • 2 грудня 2013, 13:53 | Патристика | 

    Андрій Сов'як. «Універсальна природа» за твором «До Авлавія» святителя Григорія Ніського

    Твір Григорія Ніського «До Авлавія» належить до низки догматичних творів, які стали фундаментом для розвитку подальшого постхалкедонського богослов'я та його ключової концепції періхорезису. Дана проблематика, яку розвиває твір, також має місце у сучасному богослов'ї, оскільки затирається онтологічна та моральна ідентичність людини в українському середовищі, і не тільки. Він може служити добрим порадником для людини, яка шукає духовної поживи, і навпаки для інлектуальних сфер, які вивчають та пізнають людину як буття створене Богом Творцем.

  • 29 жовтня 2013, 14:17 | Патристика | 

    Павло Содомора. "Сума теології" Томи з Аквіну: термінологічні проблеми

    Рання середньовічна філософія головно спиралася на доктрину Платона, прихильником якої був Авґустин, видатний філософ доби раннього Середньовіччя. Однак із плином часу щоразу більше мислителів починали звертатися до творів Аристотеля. До спроби поєднати вчення Аристотеля із християнськими доктринами одним із перших вдався Альберт Великий. Його учень, Тома з Аквіну, досконало довершив цю справу

  • 16 жовтня 2013, 10:40 | Патристика | 

    Андрій Сов’як. Поняття «о κόλπος του πατρός» Йо. 1,18 [1]: ідентичність Отця та Сина

    Життя людини нерозривно поєднане з читанням та трактуванням Святого Письма, воно неначе бездонне джерело її живить та викристалізовує. Бажаючи пізнати сліди Божої слави людина шукає методи тлумачення Святого Письма, розглядає його у всіх можливих вимірах в практичному та спекулятивному, буквальному та алегоричному (духовному). На основі такого пошуку Бога утворились дві екзегетичні школи - Антіохійська та Олександрійська, з яких під натхненням Святого Духа виходили для проповіді Євангелія Мужі Церкви - святі Отці.

  • 4 жовтня 2013, 12:34 | Патристика | 

    Павло Содомора. Закон, право і справедливість у текстах Св. Томи з Аквіну (на матеріалі "Суми теології")

    Людське життя керується кількома порядками прав та законів, які надбудовуються один над одним і провадять людину до її кінцевої мети. Ці різні порядки законів частково залежать один від одного. Вічний закон, природний закон та Божий закон походять від Бога, а людський закон створила людина. Вічний закон, природний закон та людський закон перебувають на одній неперервній лінії, оскільки природний закон є результатом загального Божого закону, а людський закон - висновком та виокремленням із природного закону.

  • 9 вересня 2013, 11:21 | Патристика | 

    Світлана Журавльова. Жанрова природа агіографічної поезії доби Бароко

    У коло зацікавлень авторів агіографічної поезії потрапляє зображення внутрішнього світу персонажа - святого, який виступає бароковим ідеалом “вищої людини”, тієї людини, котра якраз і “підлягає церкві. релігійним та моральним нормам, підлягає не з примусу, а вільно.” і має щонайперше служити “Богові, якого місце в системі барокового мислення є так само центральне, як і місце людини”.

  • 15 серпня 2013, 13:52 | Літургіка | 

    о. Збігнєв Кшишовський. Приготування до молитви у східній Церкві

    Коли людина збирається зробити щось важливе, то перш за все замислюється над тим, як це вчинити, за допомогою яких засобів та інструментів, скільки це займе часу, які вона при цьому понесе витрати і т. д. Подібно є і з молитвою. Вона мусить бути добре приготованою.

  • 10 червня 2013, 13:41 | Патристика | 

    Валерій Бабенко. Історіософське мислення митрополита Дмитра (Туптала) у контексті його літературно-художніх творів

    У будь-якого неупередженого дослідника не викликає сумніву той факт, що як славнозвісні «Житія святих», так і менш відомий та недописаний митро­политом Дмитром «Літопис, або збірний хронограф від початку світобуття до Різдва Христова» разом із його драмами, є прямим і безпосереднім відображен­ням історичного мислення автора, а отже, і його історіософією.

  • 16 квітня 2013, 12:11 | Патристика | 

    Світлана Журавльова. Синтез східного та західного богослов'я в поетичній книзі «Алфавит собранный, ритмами сложенный...» Свт. Іоана Максимовича

    Як людина свого часу, свт.Іоан Максимович також не відкидає думки, що молитовне споглядання, містичне візіонерство західної традиції сприятиме глибшому розумінню настанов Отців Церкви, осягненню Божественних таїнств, переживанню єднання з Богом.

  • 1 квітня 2013, 11:22 | Патристика | 

    Святослав Кияк. Екуменічний аспект у містичних традиціях католицизму і православ'я

    Доктринальні основи аскетичної й містичної практики та досвіду католицизму й православ’я, незважаючи на спільну христоцентричну основу, з огляду на відомі історично-церковні обставини, які вплинули й на особливості розвитку їх містичних традицій, усе ж різняться між собою як за своєю теорією, так і за принципами та свідоцтвами, що набуло особливого окреслення, починаючи від епохи середньовіччя.

  • 27 лютого 2013, 13:18 | Патристика | 

    Свт. Астерій Амасійський. Слово про багача і Лазаря

    Слово на Євангеліє від Луки про багача і Лазаря, переклад якого представлено нижче, належить доволі маловідомому Отцеві Церкви 4-ого століття – св. Астерієві Амасійському. Він жив на зламі 4 і 5 ст. і приблизно у 378-395 рр. займав митрополичу катедру м. Амасія Понтійська

  • 18 лютого 2013, 13:35 | Патристика | 

    Анатолій Яковенко. Екклезіологічний екзистенціалізм Святої Трійці: патрологічна аргументація

    Не маючи єдиного зовнішнього авторитету, православ’я, як стверджує професор Глубоковський, міцно тримається силою внутрішнього переказу, зберігає й розвиває апостольське вчення – християнство в його найчистішій формі, у його “первинності й незайманості”. “Православ’я, – говорить святий Феофан Затворник, – виражається єдністю дарованої Богом істини”.

  • 4 лютого 2013, 11:36 | Патристика | 

    Єромонах Юстин (Бойко). Св. Климент Римський в агіографічній і літургійній старословянській рукописній літературі. Історично-богословський аналіз

    В українській базиліці Святої Софії - Премудрості Божої у Римі знаходиться досить гарний образ св. Климента Римського викладений мозаїкою. Кожний камінчик у цій мозаїці має своє місце та відіграє неповторну роль. Переносячи ось це матефоричне порівняння на грунт християнської літератури потрібно сказати, що старослов’янська література є якраз одним з тих камінчиків усієї літературної мозаїки, яка протягом століть формувала образ св. Климента, того, «який бачив апостолів і спілкувався з ними, який ще мав проповідь апостолів у своїх вухах, а їхнє передання перед своїми очима».

  • 9 листопада 2012, 12:43 | Патристика | 

    Віктор Жуковський. Ідентичність східного богослов'я. Проблема Божої трансцендентності та іманентності у богомисленні Кирила Олександрійського і Йоана Златоуста

    Бог, єдиний у сутності, повністю непізнаваний, а з іншого, Бог не є непізнаваний для людей. Як зазначає С. Пападопулос, божественна сила, Божі сходження, чи енергії є конституюючим чинником пізнання Бога та участі в Ньому. Відповідно, різноманітні поняття чи імена, які використовують у богослов’ї у стосунку до Бога, мають відношення не до Його сутності, а до енергій, до Божої ікономії. Множинність божественних імен - це наслідок багатоманітності божественних енергій, які, наповнюючи всі виміри іманентного буття, є повноцінними джерелами богопізнання.

  • 21 серпня 2012, 15:58 | Патристика | 

    Андрій Баумейстер. Теологія як наука у першій половині ХІІІ століття

    Св. Тома був не перший, хто взявся за проблему наукового статусу теології. Для поступу теології важливі дві дати: 1215 рік – проголошення перших статутів Паризького університету через кардинала леґата Роберта Курсона і 1245 рік – коли кафедри теології у Парижі обійняли францисканець Одо Риґальді (+1276) та домініканець Альберт Великий

  • 13 серпня 2012, 11:52 | Патристика | 

    Д-р. Олександр Кащук. Ідея пентархії як запорука церковної єдності в добі іконборства. позиція Теодора Студита

    В пентархії виражаються три ключові ідеї - єдність, вселенськість і апостольськість. Вірилося, що питання віри слід розглядати на вселенському Соборі, якого не можна визнати канонічним без згоди п’яти патріархів. Найважливішу роль на Соборі відіграє патріарх Риму, однак не в ізоляції від інших патріархатів, а в однодумності і порозумінні з ними. Однак слід признати, що до арабських завоювань ідея пентархії була практикою без відповідної теорії, натомість в добі іконоборства стається теорією без можливої практики.

  • 26 липня 2012, 13:00 | Патристика | 

    Андрій Баумейстер. Інтелектуальний спадок святого Томи: від ранніх томістів до енцикліки Aeterni Patris (1879)

    Безперечно, вихідним пунктом оновленого руху неотомізму слід уважати енцикліку Папи Лева ХІІІ Aeterni Patris (1879 рік). Енцикліка має такий підзаголовок: De philosophia christiana ad mentem s. Thomae Aquinatis Angelici in scholis catholicis instauranda. Уважний читач занотує тут розширення церковного Magisterium до компетенції у сфері філософії. Папа в цьому документі каже про «правильне вживання філософії» й виступає на боці раціональності – адже «не дарма Бог вклав світло рації у людський ум» (non enim frustra rationis lumen humanae menti Deus inseruit; Aeterni Patris, 2).

  • 16 липня 2012, 15:42 | Патристика | 

    Д-р. Олександр Кащук. Духовна досконалість у вченні Григорія Великого

    В ученні Григорія Великого духовна досконалість полягає у володінні чеснотами як духовними благами. Папа виокремлює три категорії чеснот: базові, дари Святого Духа та богословські. Автор Мораліїв переконаний, що людина, яка здобула чесноти, перебуває у духовній злуці з Богом. Володіння чеснотами передбачає пришестя Святого Духа до людського ума.