Богословський портал

Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Ісус Христос – як історична постать

17 квітня 2015, 14:24 | Відео |  | 
  •  

    В’язень радянських таборів, історик Михайло Хейфец у своїй книзі «Суд над Ісусом» висунув неординарну теорії, за якою Ісус Христос – перший дисидент в історії людства. Утім далеко не всі дослідники погоджуються із таким поглядом на діяльність Христа.

    «Ісус думав геть інакше, аніж це мали би робити піддані Римської імперії, – пояснює свою теорію Михайло Хейфец. – Уже в цьому він абсолютно подібний до дисидентів. Христос говорив: царство Боже – усередині нас, і це вище усього. І річ не у політиці – більшість дисидентів не займалися політикою. Хіба Стус займався політикою? Він писав вірші».

    Натомість віце-ректор УКУ, дисидент Мирослав Маринович має іншу думку. На його переконання, Ісуса Христа можна вважати дисидентом лише у тлумаченні, яке запропонував російський дисидент Андрій Альмарік

    «Альмарік говорив, що дисиденти – це люди, які, живучи у невільній країні, поводилися наче вони вільні. Ісус Христос не займався політичними питаннями. Він говорив, що справжній шлях до свободи – це духовне визволення», – наголосив Мирослав Маринович.

    На думку релігієзнавця Тараса Антошевського, позиція Ісуса взагалі не відповідає визначенню «дисидент». За його словами, Ісус Христос не був настільки радикальним, як Іван Хреститель, а претензії до нього мала не так римська влада, як синедріон.

    «Дуже символічно, що Ісус в’їжджав в Єрусалим на осляті, тобто він представив себе як цар. Водночас, він говорив про обов’язок платити податки кесарю. Саме тому ті, що спочатку вигукували Христові: «Осанна!», – згодом кричали Пилату: «Розіпни його!». Люди хотіли бачити в Ісусі лідера-повстанця, який повалить римське панування. Але Христос таким не був».

    Дисидентами того періоду радше можна вважати зелотів – соціальну верству тодішніх націоналістів, які прагнули повалення римської влади.

    «Повалення ладу не було пріоритетом для Ісуса, – стверджує отець Юрій Саквук. – Люди це також зрозуміли. Тому коли їм довелося вибирати між Ісусом і Варравою, вони обрали другого. Як політичний діяч, Ісус, мабуть, не виправдав їхніх надій. І він це робив навмисне, бо його пріоритетом було повстання, яке мало б духовний характер».